[ЗНАННЯ, ЯКЕ ВЕДЕ ДО ВІЧНОГО ЖИТТЯ]

Пташка

2010-11-13T02:38:00.003+02:00

Що я повинен зробити,

щоб ця пташка - померла?

Щоб віддала таки мені

імені свого силу?

Літаєш - літай.

Не знаєш?

Так знай!

А хочеш - допоможи мені

зловити себе у собі.

Тобі ж себе не жаль.

Лети сюди!

Де ти?

Лети!

У тебе ж немає поки мети,

дітей, любові...

Мені ж тебе

не наздогнати

і не допомогти.

Мій час завершено.

Довершений

мій хрест.

І кредо - закинуто,

якорі - дивись як глибоко.

Мамо,

що я мушу зробити,

щоб вбити

цю пташку?

Не заспокоюсь -

допоки не зловлю.

Не заспокоюй.

Дивись: немає ж крові!

І тому - руки мої чисті,

і тому - серце умить скресне!

То якщо хочеш вмерти - щезни.

Великий світ - велика клітка.

А якщо хочеш жити - йди до мене.

В сітку.

ДОВГА ДОРОГА ДОДОМУ

2010-10-11T18:20:00.003+02:00

Тепер прийшла пора

повертати до себе ся додому.

Вірш

2010-10-03T07:43:00.001+02:00

Предивні сни буває бачу:

Так ніби щось я відчуваю,

А ніби - й ні, а й ніби - ні;

Я чую паніку вже цілу вічність -

Коли ж це серце вже замовкне, зупиниться

І перестане мене штовхати до життя;

Життя б'є по моїх очах яскравим світлом,

Ховає зло крізь плями тіней твоїх-моїх;

Я ж собі казав: ніяких більш смішних любовей!

Життя мене не жалкує - чого ж мені його терпіти?

Не сила більше відчувати те,

про що інші навіть не здогадаються;

Але ми маємо знати, що ми праві, що ми - праві!

Світ помсти не зна - він людей зводить.

Так я втрачаю контроль - чи переживу я правду цю?

Невидимі нитки пов'язують наші сни,

А видимі - тіла, моє - розбите об дзеркала,

Які життя розставила навколо мене;

Так опиняюсь я поміж двох вогнищ:

Відсутності бажання мого і твого страху -

Нерозкриті бажання наші з'їдають наші душі.

У кожному житті поета

Є лише один-однісінький

Важливий вірш,

Та й той - біліший прози.

І ритм його - як кров -

Пульсує в голові,

А горло - рве на шмаття

Криком, що опускається на шепіт:

люблю... люблю... люблю...

Усе важливе у житті говориться простими словесами.

[HEX, HEX, HEX]

2010-08-25T18:29:00.005+02:00

Ми в борговому рабстві

фастфуду і роботи -

Кожноденної роботи... -

і п’яти хвилин на каву (сон; кохання).

Мертві в двадцяток з лишком років,

а поховані в сімдесят три

(„Щасливе число – Вам повезло!”);

щоб любили – треба гроші

(„Електронні, веб, готівка –

УСІ види об{ди}рання до Ваших послуг”),

Я частіше бачить хочу лице любе!

Капіталізм заснував не Маркс, ні Кейнс –

Моложава, усміхнена панянка Єва;

І не її вина, що так все трапилось,

Бо й нічого не трапилось;

І не відомо хто кого трахнув!

„Увага! Увага! Лише сьогодні! І назавжди!

БЕЗоплатна тупість – всім!”.

Я пашу, щоби пахати:

Мистецтво заради здирництва.

Яка нафіг {р}еволюція!

Останньою була н а р к о.

Адреналін вичавлений з нас:

Ми ж стерильні! Ми - готові!

Я йду за тобою заради ЧЕСТІ і того любства!

Мій господарю, мій князе...

[ЖИВИ!]

2010-08-23T12:42:00.005+02:00

Живи, Живий.

Живи! Живи!

Куди пливеш -

Туди й пливи.

Коли кредити свої спалиш -

Тоді й палити перестанеш.

Живи, Живий.

Живи! Живи!

Куди не кличуть -

Туди не йди.

А так: усе, що має бути - буде.

Життя про тебе, друже, не забуде.

[I Won A Point]

2010-08-22T21:52:00.008+02:00

У мене напіврозпад особистості.

Мій досвід каже, що любов атрофована.

Поети пишуть кров'ю на стінах анафеми.

Коханки закоханим несуть нову дозу.

Молодість закінчується із випаданням волосся.

Перукар пропонує кічеву перуку.

Наше сонце сходить на Заході.

Твоє тіло, напевно, не таке вже, як було.

Я усім задоволений, я усе ненавиджу.

Пояснить непояснюване - просить начальство.

Усі книги тьмянішають, я не хочу вже музики.

Поверни мені розум. Я щось пам'ятав.

[ В п у с к а й ! ]

2010-08-06T00:59:00.000+03:00

Скажи мені, с е р ц е,
Невже я знайшов,
Те, що люди шукають століттями?

Дай же мудрості,
Не підведи,
Відкривай двері ширше - впускай!

[ П р о ш е н ь е ]

2009-11-09T22:12:00.000+02:00

Прошу,
прости мне все,
что сделаю я верхоглядно,
чего не видно не влюбленным глазом,
чего дано не будет внять
разгоряченным пазам,
того, что так хочу тебе сказать,
да как-то так невнятно.

И будет так:
сквозь нежность взгляда
ведь ты услышишь то,
чего не молвит мое слово,
оно еще так далеко,
так не готово к тому,
что так легко принять -
я есть никто.

[ П р е р і ї ]

2008-02-02T15:49:00.000+02:00

Найкращий напій – вогняна вода
тут слимаків немає
п’є і той
і його син
який рушницю ще не підніме
над головою своєю

Смолоскип їхній згорів
попелище від душ
краще очі не відкривати
осліпнеш від дум

там кожен день народжуються
і кожен день вмирають
і ніколи не дізнаються
що їх ще чекає

В кредит позичили
Трохи злості,
Щоб добрим бути.
Не для себе.

Оплата – через совість,
Застава – спокій.
змили джаз з асфальту
німим дощем натхнення богів

к о л и с ь
т у т
б у л и
п р е р і ї

[ Порада мандрівним ]

2007-02-24T13:00:00.000+02:00

Поки два мільярди сусідів
шепочуть: "Не роби хвилю", ти
Знай Собі Сам

[ У я в и ]

2007-02-02T17:50:00.000+02:00

[Уяви]
що сніг падає вверх
людей що ходять вниз головою
синє небо під ногами світиться
свій світ у горах і золоті поля що не зникне
окуляри через них видко душу
у цього вона маленька і тверда як зерно-полова
у тої - висока мов хмаринка під тобою
хоч і далеко вона тепер
уяви

Ти ще живий...

2007-01-24T16:26:00.000+02:00

...і що зтого буде?

[ D i a r i u m ]

2007-01-24T12:49:00.000+02:00

Закінчився день
новий не настав
як там у тебе?
як поживаєш?
чому не дзвониш?
де пропадаєш?
у мене нікого немає
крім тебе

спонтанно рухають
одноманітно так і тихо
не видно довго було тебе
де я? де ти?
яке життя твоє?
нащо сподіваєшся –
все одно тебе уб’ють

приготую костилі
щоб на них не ходити ніколи в нікуди.

[ Т р о я н д а ]

2007-01-24T12:31:00.000+02:00

Троянда в пляшці пива.
Пиво п’яніє від неї.
А троянді як?

[Люблю]

2007-01-24T12:27:00.000+02:00

[Люблю]
листок на вітці за склом
люблю коли ти мене називала сонечком
а я тебе – дитям
люблю дим із чаєм
люблю своє тепло і твій холод
люблю як двоє ідуть
зазираючи одне одному в очі
люблячи

[Забуті]

2007-01-24T12:04:00.000+02:00

Забуті
брути й герострати
вічної слави
бажали.
Ті, хто пройшли, -
лиш вікна тим,
хто пройде.

[Щось сталося в мені]

2007-01-24T11:54:00.000+02:00

[Щось сталося в мені], в моєму домі,
І в двері привідчинені ввійшла,
щоби зігріти душі, пустивши вогонь в комин,
їх загорнути в теплих два крила,

щоб зберегти бездумну добру силу,
і повернути розум до життя,
який безумці підняти на вили,
підготувавши поміст для биття,

і поселила безтурботність, спокій,
принесла воду у мій сад.
І бути їй зі мною доти,
коли вже забере ріка мене назад.

2007-01-24T11:23:00.000+02:00

[ About The Нірвана ]

2007-01-24T10:12:00.000+02:00

Ти знаєш
у кожного ж своя
нірвана
і свій концерт
у голові
як і вони вхопився
за волосся свого ангела
і вимагаю снігу надії
надієпаду
у відповідь чую –
що під тобою?

[ я є ]

2007-01-19T15:39:00.000+02:00

я є
тим, що безмежне !
мене комами не обмежите !
я є те, що усюди суще !
і не побити, і не закопати !
і я не істина оголена – красно-гарна
я – велетенський карлик
я – сонця промінь на землі
я – не месія, а рука безсила
яку не зупинити
ярлики зірвав, маски скинув
із себе та і з вас
воювать за мир не буду
я – добрий,
що не знав добра
і щирий, що ніколи
не говорив із кимось рівним
ні, я не рівніший за рівних
хоч не такий

я - Повітря
Того,
Хто бачить !
я – є !
коротке слово
і те і інше

справжнє дерево
не заважає
кущеві пнутися до сонця

І тільки
товсте віття переконань
не дає йому істинним бути

[ Х о к к у № 0 ]

2007-01-19T15:34:00.000+02:00

Столик залицявся до попільнички.
Нещасний, не знав,
Що їй добре з чужим попелом.

[З н е в і р а]

2007-01-19T15:13:00.000+02:00

По тобі розходяться
кола по воді.
Мурахи
в мурашник гусінь тягнуть.
Зозуля радіє-щебече:
її ж діти не з нею.

Зневіра зняла у мене
кімнату.
А, може,
і життя.
Трава нижча,
ніж хотіла бути.

[Жива глибина]

2007-01-19T14:59:00.000+02:00

Жива глибина
Без принципів і бажань
Страждань не бачить.

Ти
змінилася
в один день, молодосте.

[Осіння Долорес]

2007-01-19T14:40:00.000+02:00

Ло
Тобі і їм призначено небагато
та не жалкую по долі твоїй
і своїй зимовій
прийшла осінь
твоїх божественних і власних вуст
твої мої страхи і радості
нам відведено було так мало
та
Ти
Ло
Ло із німбом недозволеного

[ Т и ш и н а ]

2007-01-19T14:36:00.000+02:00

Я вряд ли что-то
Знаю, знал, умел,
Шальной и дерзкий,
Падкий на бесцельность,
Я только как-то
Замечаю, что до конца
Не претерпел всю блажь
И ложь, всю верность.
Нет, я не жалею
И не хочу жалеть о прошлом –
Оставим это глупым и беспечным.
Я лишь тихонько подожду,
Храня в покое душу от увечья,
В спокойном одиночестве. С мечом.
Я сплю, а, значит, я молчу.
Закрыть бы сердце видимым ключом –
и выбросить.
Ведь вряд ли я уж что-то захочу.
О, боже, почему так долго
Не понимаем мы всю дельность
Того, что происходит с нами…
Да, может, я ошибся. Ничто не вечно.
Счет оглашен. А город светится
Все теми же огнями.

[ К о ж н о г о д н я ]

2007-01-19T14:28:00.000+02:00

Кожного дня
стукаю б'юся рвуся
кидаюсь кидаю мовчу
благаю біжу вимагаю
лишаю і вчуся
і знов повертаюсь
й ненароком кричу:
'В стінах немає дверей!
То вже не стіни...'
Дні ставлять нас на коліна
І вікна згаслі вікна
Чужих нам тіней.

[Серенада Вікторіанській добі]

2006-11-01T14:28:00.000+02:00

Після бійки, кажуть, паперами не махають, але: хто сказав, що непотрібно, по-друге, чом би й не зробити такий собі есе-пострепортаж. Чому пострепортаж? Після виснажливого сьомого червня, коли за один день було зроблено запис Жадана на ТБ („Аверс”) та радіо (СіД), було доорганізовано мною та Д.А. Головенком і проведено зустріч із читачами в науковій бібліотеці імені Олени Пчілки, а потім – чаювання з ними ж в „Кава-клубі”. Коли ми заглянули в інтернет, то там вже на якомусь літсайті вже висів репортаж про приїзд Жадана в Луцьк, а пізніше - на lutsk.dzyga.biz були вже вивішені чиїсь там думки. Тому мій репортаж на фоні інших вже набирає іншого статусу.

Українське рекламне агентство «Інтера Ргоduct Рlасеment» і російське агентство маркетингових комунікацій «Фабула» уклали договір про співпрацю в галузі Ргоduct Рlacement (РР - розміщення торгової марки або самого товару/ послуги у фільмі, кліпі або телепередачі) в літературних творах. Обидві сторони упевнені в ефективності такої послуги. Мовляв, автор здатний підвищити інтерес до марки. І «стандартних мінусів прямої реклами» тут нібито немає: на відміну від телевізійної реклами, РР не перемкнеш, та і не перегорнеш, як рекламу в пресі. «Розміщуючи інформацію в книзі, рекламодавець одержує можливість дуже детально розповісти про відмінності товару, новинки асортименту без ліміту в часі, як на ТБ - пояснила Поліна Кисельова, директор АМК «Фабула». - Читаючи книгу, людина створює в своїй свідомості свій «рекламний ролик» товару, доступний саме для її розуміння і не дратівливий для неї. Ступінь інтересу українських рекламодавців до цього виду послуг буде зрозумілий до кінця року - поточний рік стане роком тестування РР в літературі».
Отак. І тут споживачу скажемо, як жити. Читаєш, що у віршах Жадана хорошим пивом назване не Львівське? Знай, за все заплачено!
Ксенія Портна („Економічні відомості”)

Тому й записав нижченаведені свої міркування до теми. Тим більше, що привід тут же: приїзд Сергія Жадана до Луцька з його новою книгою „Гімн демократичної молоді”. Хоч, за словами автора, не дуже й демократичної, і не зовсім молоді, бо писав він про своє покоління – покоління тридцятилітніх, тих, що розриваються між добою “совєтів” і добою дикого капіталізму 90-их. І це покоління не одного (і не двох-трьох) свого яскравого і такого живучого учасника втратило через мокротне минуще щастя вживання легких „заспокійливих” та „розважаючих”, загубило серед віття незрозумілих деформацій суспільства, що народжувалось під крики своїх ще радянських матусь та татусів. Стара як світ економіка продала на Захід дешеву робочу силу, поховала під уламками несприйняття нових ідеологій та затверділості астральних тіл вождів епохи впевненості в завтрашньому дні. Де ми? Хто ми? Куди йти й для чого? - середньостатистичні питання, написані на зім’ятому папері від ковбаси з телятини, при виявленні суїцидальних трупів того часу. Рефлексії старіючого автора, скаже один. Виверження вигуків підтримки „своїм”, підтакне другий. Спорнографлення мислення регресуючого маразматичного постмодерну, впевнено заявить третій. Кожен вірить у своє.
Цензурі – ТАК!
Пищать, верещать, вигукують, лобіюють, лаються, лякають, чекають, вичікують, радіють, радять, промовляють, розказують. Іноді виникає таке враження, що певним колам письменників, виробників і, що найстрашніше, поетам кортить, щоби їх правили, казали куди йти й для чого (в іншому разі - пролонгація протесту та божевільня в кращому разі), бо їхні м’які й тендітні, тонкі й жадаючі захисту та помочі нерви, сухожилля й вени, що набрякли до тріскоту від підіймання цієї країни зі стану „льожа!” на коліна, не витримають натиску всемов’я, плюралізму – таке вже призабуте після 80-их слово! – і толерантності.
Не можу не сказати, що це я бачив і на якійсь одній із найпафосніших прес-конференцій Форуму книговидавців у Львові, і на конференції регіональної виставки „Книги Великої Волині”, та й мало ще де. Звичайно, так легше добратись до „прокорму”. Сидить десь чиновник, який відповідає за випуск усіх книг, і думає: „Випускати цю книгу чи ні? І що мої діти, батьки, друзі про неї подумають?”. І має до нього на поклін іти писака, і казати, що він аж ніяк не поганий, а навіть дуже так нічого. І таких чиновників має бути не двоє-троє, а ціла Рада! І будемо ми далі споживачу в рекламі радити, який пральний порошок використовувати, в книжках – повчати, як і для чого жити, у фільмах – вчити цілуватись, в журналах – як поводитись та одягатись, у фаст-фудах – підганяти тих, хто ще не поїв, у магазинах – допомагати швидко вибрати непотрібний йому (споживачу) кухонний комбайн. Вони ж - споживачі тобто – не проти, вони навіть дуже за, бо завжди хочеться перекласти на когось відповідальність, хай навіть відповідальність за купівлю зубної пасти: „Так по телевізору казали!”. Те ж саме з книгою. Чому вельмишановані приближені до літератури вважають, що людина – а не просто споживач інформації – сама в змозі вибрати їй потрібне чтиво, її душі необхідне оформлення думок у слова.
Насправді все о’кей, в таку нелегку добу, люди тільки і шукають захисту та заступництва. Людина задля того, щоби скласти з себе відповідальність за те, що відбувається у випадку, якщо справа „прогорить”, поставила радіо в кожній кімнаті (Попов, створивши радіо, заявив: якщо в кожної людини буде по радіоприймачу – буде щастя всім), а потім – ящик з ТіВі, далі - комп’ютер з Інтернетом (комп’ютер став таким собі „замінником” ТіВі, але не менш шкідливим), вигадала газету, журнал, комікси, установи, які відповідають за поради, що і коли нам придбати. Епоха споживацької диктатури триває, ми все купляємо і продаємо. І все лишень для того, щоби хоча б на мить позбутися відчуження від інших таких, втекти від самотності.
Гармонія є у всьому, можливо, нам її навіть і через значні проміжки часу не осягнути. Епоха королеви Вікторії відійшла у вічність, але двадцяте століття не закінчиться ніколи.

Р.S.
Прощаючись – Жадан відбув до Німеччини на чемпіонат з футболу – домовились зустрітися на Львівському форумі і опісля того в Луцьку зробити знову щось цікаве, привезти й інших молодих літераторів (привід та можливості знайдуться), а то ми тут – на острові Затишшя посеред Великої Волині - ніби й не знаєм, що десь є Андрухович, Поваляєва, Дністровий, Дереш, Ірванець, Карпа, Єшкілєв тощо.

[Відпусти книгу в світ]

2006-11-01T14:19:00.000+02:00

Тим, хто хоча б трохи подорожує по світу білому, не дивно було кілька років тому побачити книги, залишені на лавчині в сквері, в кав’ярні чи в іншій громадській місцині. Подібне я побачив і в Києві, на Подолі. І що найдивніше, ніхто дико не реагував на залишену книгу, не кидався на неї з вигуками „Це МОЄ! Не зачіпайте!”. Пізніше, вже тут, у Луцьку, мій знайомий, даючи мені чергову книгу для прочитання, сказав, що не потрібно назад віддавати книгу, а краще передати її далі комусь, хто її захоче. Так відбулося моє приватне знайомство із буккросингом.
Читати класну літературу, не витрачаючись – реально! Цьому сприяє буккросинг — новий суспільний рух. Це процес вивільнення книг. Людина, що прочитала книгу, залишає її в громадському місці для того, щоб хтось випадковий міг її знайти і прочитати та в свою чергу повторити цей процес. Стеження за “подорожжю” книги здійснюється через спеціальні сайти в інтернеті.

З ЧОГО ВСЕ ПОЧАЛОСЯ
Що таке буккросинг? На російському сайті буккросингу читаємо: це книжковий клуб, який стирає межі простору і часу. Це об’єднання людей, що ламають стереотипи. Адже ще ніколи в історії так не поводилися з книгами. Процес буккросингу складається з простої дії, заснованої на принципі «прочитав сам — віддай іншому». Ми залишаємо свої книги на вулиці, щоб будь-хто охочий міг їх прочитати. Буккросинг — це рух, який налічує 400 тисяч учасників по всьому світу. Він змінює ставлення людей до читання і книг.
По-перше, це хоббі практично ні до чого не змушує (отримати чи вислати книгу – дрібниці, пошта у нас поки що дешевша за купівлю хороших книг), по-друге, гордість, слава „розповсюджувача культури” та різні там інакші збочення виключені: за вами ненав’язливо слідкує весь „світ” - інтернет-товариство. До речі, інформація для тих, хто поки що не вміє користуватись інтернетом або ж не має постійного доступу до нього: буккросинг має і „некомп’ютерне” життя, будь-хто може звернутись до нашої редакції, і ми вам надамо контакти зі „зв’язковими”. Читати класну літературу, не витрачаючись, – реально та досить просто.

ЩО Є НАШІ ДУМКИ
Якось я у дружній атмосфері „розвивав” теорію, що віднині і назавжди інтелектуальна власність як така не має ніякої вартості, вираженої в матеріальних одиницях (доларах тощо), тобто, тільки-но ти щось створив (книгу, пісню, фільм і т.д.), а воно вже, поширюючись і знаходячи прихильників, тобі не належить, ти до нього мав мінімальне відношення – ти всього-на-всього був його творцем. Недарма Леонардо ніколи не підписував своїх творів! Він був знаючим... Боротися з негативом впливу грошей можна, одна з граней цієї боротьби – буккросинг.
У наш час вартісним стає саме спілкування зі створювачем інтелектуальної власності і, власне, з нею самою. Це концерти, книги, картини, мальовані маслом. Це все набагато вартісніше за різні грошові папірці.

„ІДЕОЛОГІЯ”
БУККРОСИНГУ
Чи відчували ви коли-небудь, що прочитана книга вам щось сказала, торкнулася душі, змінила ваш погляд на життя або якусь її частку? Що людина хоче в той момент, коли перегортає останню сторінку хорошої книги? Поділитися нею з ближнім! Щоб він, ближній, пережив те ж саме, що й ви, щоб і він те відчув – щастя першовідкривача. Поділитися нею з людством, розповісти про «своє» відкриття. Але не завжди це виходить, не кожного разу поряд є той ближній, та людина. Тоді випробуйте інший спосіб донести свою думку до людини. Відправте книгу в подорож – вивільніть її. Підіть на авантюру, повірте у те, що книга дійде до потрібного читача. До людини, яка зрозуміє ваші думки. Не можна сподіватися, що це відбудеться «на 100%». Що це відбудеться швидко. Адже подорож книги — процес неквапливий, вдумливий і глибокий. Рік може пройти, поки книга потрапить до потрібної людини, на яку ви розраховували, заради якої й затіяна книжкова подорож. А може і життя пройти. Життя книги. Або життя людини, адже книги при дбайливому ставленні більш живучі.
Давайте подивимося на книгу з іншого боку. Що це — шматок паперу і картону? Чи зміст, який ховається за рядками букв? Якщо ви відповіли, що книга — це, перш за все, думка, то вам стане зрозуміла одна з ідей буккросингу. Ідея про те, що всі книги, які стоять на полиці — це книги в матеріальному виконанні. Духовними вони були лише в процесі читання. Давайте ж зробимо з книг цілком духовні предмети, відновимо їх первинне значення. Адже автор є найперший буккросер. Він ділиться своєю думкою з мільйонами. А ми поділимося його думкою ще з кількома людьми. Ви готові спробувати? Тоді візьміть книгу-другу з полиці і приєднуйтеся!

ІСТОРІЯ ПОЯВИ
За однією версією, буккросинг виник у 2001 році, коли американець Рон Хорнбейкер випадково знайшов в Інтернеті сайт phototag.org, на якому відстежувалося, як по світу циркулюють залишені фотоапарати. Тоді Рон вирішив зробити те ж саме з книгами. За іншою, той же самий Рон перейняв звичку західних пасажирів підземки залишати на сидінні прочитану газету. Набрав стопку непотрібних книг, наклеївши на обкладинку кожної прохання до нового власника відзначитись на його сайті, і залишив в одному з кафе. Через півроку сайт Рона регулярно відвідували вже до трьохсот чоловік, що підтримали його ідею.
Зараз навіть проводяться змагання, своєрідне полювання за книгами. На даний момент у Росії більше трьох тисяч буккросерів і більше тисячі вивільнених книг. В Україні – близько тисячі учасників.
Буккросери — це в основному студенти, аспіранти, школярі і молоді фахівці. На Заході — всі, у кого є доступ до інтернету: від домогосподарок до професорів.
У всьому світі буккросингом захоплюються більше 150 000 людей (за іншими даними – більше 270 тис.); у вільному обміні зараз більше мільйона книг! Сайт Bookcrossing.com відвідує 25 млн. чоловік на місяць.

ЯК СТАТИ БУККРОСЕРОМ? –
Залиш Пєлєвіна на Волі!
1. Візьми книгу, яку щойно прочитав, і тобі сподобалась, залиш її на лавчині на проспекті Волі, а чи ще десь, напиши на першій сторінці “Послання до того, хто захоче книгу прихватизувати чи викинути”, і ти буккросер.
2. Якщо ви хочете влитися в рух, зайдіть на сайт буккросерів (bookcrossing.com.ua, bookcrossing.ru або .com), реєструйтеся і зареєструйте книгу, яку бажаєте вивільнити. Їй привласнять спеціальний номер. Він потрібен для того, щоб не плутати книги: адже назви і автори повторюються. При знахідці достатньо ввести цей номер, щоб знати всю історію книги.
3. Залиште книгу на одній з «авторизованих» полиць. Якщо хочеться відправити джерело знань в екстремальний тур, покладіть книгу де захочеться: на лавці у парку, в кафе, автобусній зупинці чи іншому людному цісці.
Ось, власне, і весь буккросинг. Отож, геть жадібність! Моя бібліотека не потребує сотні книг, хай краще хтось ними користується.

Автор висловлює вдячність за надану
інформацію у створенні матеріалу:
bookcrossing.4t.com, bookcrossing.com.ua.
bookcrossing.rucommunity,
livejournal.com ua_freebook

„Лишень би не гірше!”

2006-10-19T10:30:00.000+02:00

Так говорили перед виборами Леоніда Даниловича Кучми 1999 року представники старшого покоління, „щоби не було війни”, щоби нічого страшного не сталося, подібного до того, що творилося під час Другої Світової. Війна не сталася, відбулася тримісячна дискотека на Майдані. Робесп’єр не прийшов, прийшов Марат.

Володимир Винниченко ще на початку двадцятого кривавого століття писав в своїй книзі „Відродження нації”, що українська еліта перманентно зраджує свій народ. Ця теза справджувалася на усіх переломних етапах української історії. Це сталося і восени шостого року двадцять першого століття...

Пани вирішили познущатись....

Таке враження, що просто свої та зайді пани та паничі, яким безуглий народець вирішив делегувати своє право на керування цією ще не до кінця роздертою землею (так і кортить додати – газом, трубами і портами), просто вирішили познущатись із і так вкрай понівеченого населення. Лишень потрібно подивитись що було зроблено із тарифами на комунальні послуги! На Сході України вже в багатьох містах тарифи піднялися ледь не в три-чотири рази!
З усіх сторін чується, що тепер ми будемо платити стільки, скільки треба! А до цього ми платити не стільки, скільки треба! Де та залізнично-дорожна партія, що так рвалася допомогти нещасному народу вижити? Де політики Путіна? Де слов’янський вибір (так ніби національність поміняємо!), парламентське віче, об’єднувачі „тих і сих”? Вибори пройшли і відразу після них оголосили керманичі, що найближчим часом вартість проїзду в залізничному транспорті зросте на 50%! Амортизація, так би мовити, рекреація... Зате Інтернет в купе провести хочуть! Хто ним буде користуватись? Мільйонери, які вирішили прокататись розважальною прогулянкою в найкращих українських поїздах? Мовляв, до цього транспортна система України була нерентабельна, а тут ми її нарешті (слова Богу!) зробимо некомерційною!
Хто винуватий в тому, що декілька політично-економічних об’єднань ведуть вже третій рік боротьбу за важелі впливу на ситуацію?
Запам’ятай, в Україні немає нічого цікавого з економічної точки зору. Перевали в Закарпатті і вихід до Чорного моря (чого ви б думали так Чорноморський флот потрібен РФ?). Корисні копалини тощо можуть задовольнити лише внутрішні потреби українського ринку. І все. Все інше – це напіврозвалена інфраструктура, відсутність конкуретноспроможної диференційованої сфери послуг і розтрощене сільське господарство із його наболілими чорноземами вперемішку із чорнобилем. Лишень гляньте на пустирі із розбитими хатами та хлівами за Маяками, і все стає ясно куди веде помаранчева чи блакитно-біла еліта нас.
З економічної точки зору португалії-італії привабливіші. Хоча б по рівню оплати праці.

Коли ж ви задихнетеся нарешті?

За простими арифметичними підрахунками журналу „Бізнес” українська газовидобувна галузь здатна забезпечити потреби населення в природному газі. Між іншим волинянам обіцяли, б’ючи себе в груди, що з початком видобутку газу в смт Локачі, це питання для поліщуків зніметься саме собою. Що ж бачимо сьогодні? 17 жовтня на прес-конференції міський голова Богдан Шиба, ніяково розводить руками (це був всього лиш другий день опалювального сезону), мовляв: „Не знаю, що буде далі, був на нараді в Києві, а ціни на газ вони досі не придумали...”. Зрозуміло, що наш міський голова всього лиш виконавець тарифної політики Уряду, але іноді дії вищевказаного органу та йому підконтрольних галузевих представників. Так представники ВАТ „Волиньгаз” розповідають нам про якісь ліміти. Та невже запаси в Локачах вичерпались? Чи можливо газ пішов на інші потреби, поліщукам лишились лише розведені руки і стурбоване лише Богдана Павловича.
Так отож, повернемося до наших баранів. Тобто, використання газу в всеукраїнських мастрабах. Ми ж знаємо, що імпортний газ потребують промислові виробничі витрати. Саме тих галузей, більшість підприємств з яких в Україні давно приватизовані. Уявіть, за трикімнатну квартиру в центрі міста жителі (п’ятеро) платять за комунальні послуги більше п’ятисот гривень! Це з яких заробітків треба купувати харчі, одяг, хліб, нарешті, якщо більшість підприємців виплачуть заробітною платою тільки те, що у них закон вимагає виплачувати, тобто, мінімальну заробітну плату? Людям тицяють свій „інститут субсидій”, та чи пробували вони самі вибороти те кляте право на субсидію? Бідна мати у якої син дармоїд, може лише читати про „державну допомогу” її вона ніколи не матиме, бо приписаного сина не зможе заставити працювати на справку, а виписати такого не дає материнське почуття. Але, як бачимо із усіх центральних (читай: перевірених та надійних джерелах) ЗМІ нам трублять, що ціни на газ піднялись, життя як, бачите, важчає, ціни нам (кому?) піднімають, ситуація на міжнародному ринку критична, кризові пролонгації тиснуть на економіку, треба скинутись народу по копійці і платити. Тобто, українська промислова еліта витрати на потреби в газі промисловості вже в котрий раз покладає на населення. Закон же ж як дишло...

Правду кажи лише після виборів

Одним із тривожних сигналів зміни ставлення системи до людини стало зникнення лікарняних листків! Причому, по всій Україні одночасно, по усіх областях, ще з серпня цього року. Просто у Фонду соціального захисту гроші на друкування лікарняних листків закінчились! В попередні роки не закінчувались, а цього року і саме в серпні 2006. Листки обіцяють виготовити найближчим часом (вже два місяці пройшло) і обміняти прості, незахищені довідки на необхідні листки встановленого зразка для оплати працівникам лікарняних днів. А бухгалтерія до оплати звичайні довідки не приймає. Хто нагріє на цьому ручки із закаблучками? Ніяк не хочеться якось це пов’язувати із тодішніми грандіозними політичними змінами.
А тепер що далі? У нас дві суперопозиційні політичні фракції в Парламенті, і купа реакціонерів при реальній владі в Кабінеті Міністрів, ослаблений Президент, зграя крикунів та хамелеонів. Чим закінчиться це протистояння/дружіння)?

Моя хата ззаду...

Тепер можна зрозуміти інтелігентів-емігрантів, яка в різні часи повиїжджали до штатів-європ, бо тут нічого роботящим рукам та просвітленим умам не залишається, як хляти в корчмах пиво чи бодяжити мізки на низькооплачуваній роботі.
Помаранчева «революція-переворот-шабаш-фестиваль” (кому що рідніше) не залишила місця рожевим мріям. Це різні речі, хоч і колір в них фактично однаковий. Міністр Української Народної Республіки, соціаліст-революціонер (не плутати із прогресивними) Винниченко писав, що площина ідей не залишає права на занепад. Тому навіть після багатомільйонного обурення осені 2004 р. не варто залишати справу відмежування. Боротися потрібно і біля верстатів, а не лише на майданах.
Дивно дивитись на націю (давненько у нас це слово щиро не вживали), яка після того, як зрозуміла (чи ж ні?) після ошукання й надалі дивиться понуро униз, і похиляє голову перед наглим чиновником, який вже не бере хабарів, ні, він вказує яку річ треба розвинути і в неї вкласти... І ходить на роботу, з роботи, мерзне, платить, кричить вночі в подушку, що це ж несправедливо і т.д., і т.п., і знову йде на каторгу, вибачте, все заговорююсь, на працю...

/Малюнок Романа Шанюкевича/

[ С у р н е л и т м е л и с ]

2006-10-10T13:40:00.000+02:00

Раздевая взглядом
проходящих мимо машин,
Разбивая вдруг
мигом свою жизнь,
Что и следовало
ожидать,
Моя жизнь
похожа была
на чужую кровать,
Возле которой
лежит волк,
Тот,
что вечно
притворяется немым.

[ Л и с т о к ]

2006-10-10T12:57:00.000+02:00

Ми не вміємо так жити, як живе оцей листок,
Ще півроку – він помре, хоч знає:
Позавчора – не було, сьогодні – випнувся –
Радіє тихому буттю зеленаво-жовтому.

І той листок вільніший за наші книги,
Думки і задуми, ідеї,
Що потім виллються чиєюсь кров’ю,
Він не займається правлінням,
Ми його музику забути чути й дихати його повітрям,
Повітрям вітру і музику тієї волі,
Що мугикає поміж дерев, кущів, трави.

Лист, хоч прив’язаний до вітки, живе, доки з нею,
Та він живе!

[ П и с ь м е н с т в о ]

2006-10-10T12:38:00.000+02:00

Кажуть, щоб строчити
Треба мати дозвіл.
Від міністерства.
Безкультурних.
І самому таким стати.
Щоб строчити!

[ К о р а б л е б у д у в а н н я ]

2006-10-10T12:00:00.000+02:00

В мою гавань заходять шхуни
іноді галери іноді яхти
нарікаю їх іменами навіки двосторонніми
хіба що бунт мене колись знищить
а зараз даю їм води у дорогу
вони мені – спогади й трохи шуму
доки не відпливуть
а я залишаюсь тут
й колись пригадаю можливо їх

Як добре що ти є
й інколи зі мною
й нема віддалення
чи наближення
є рівновага польоту
і димохідних радощів купа
тоді забуваєш про слово
¡ с т р а х !
і відчуваєшся травою
за мною
гаснуть ліхтарі бо

В кожній книжці
в кінці є
вирвата сторінка

[ Е т ю д ]

2006-10-10T11:43:00.000+02:00

Стікає граючись краплина,
Переливаючись у срібне,
По брудно-золотому листі,
У ній не видно граней,
То тьмяно виблискує кришталем -
Котиться по нервах –
То падає на сухожилля,
Але єдина, цільна,
Вона нагадує про невідворотність
Свого польоту до землі.

[ L e n n o n O n e ]

2006-10-10T10:04:00.000+02:00

Буття біжить
Все добре...
Не зовсім все
Не зовсім добре

О йоко оно
Лоно джона
Скільки ще
Обдурюватимеш

Ти нас
І усміхатись убиваючи
І плакати з народженням
нової маски

Хотів би я
Зустрітися з тією японкою
Можливо щось
Я зрозумію...

Не зовсім щось
Не зовсім зрозумію

[ П р о г у л я н к а № 37 ]

2006-10-10T09:56:00.000+02:00

Хто робить великі кроки,
не може довго йти,
так само, як сильний дощ
не протримається
увесь день.
Лао-дзи

Йду моїм-немоїм містом,
дивлюся на людей і дерева –
що з ними усіма діється –
зустрічаю знайомих,
що розказують про свої і чужі
радощі і смуток,
їм теж щось оповім,
non con spirito,
закурюю чи вип’ю кави з ними,
і розійдемося.
Я не бачу тут ніколи горизонту.
Так проходить життя.
Якби був барометр совісті –
показував би дощ.

[ Montserrat in d minor ]

2006-10-10T09:54:00.000+02:00

я не дійду
до тебе
хоч
нічого не заважає
хоч
я навчився вже смиренності
своє-твоє пробачив
все роблю з поспіхом
вибираю на згадку
гостріший олівець

як дим тебе не можу відпустити
і не виходить затримати подих
довше відміряного часу
намагаючись забути
що він притупився
порвались останні нитки
за ці безпам’ятства
посивіло безліч сотень слів
і я писав не лише для тебе
хоч ти й забула вже про мене
певно
хоч я забув
що це не так

[ А л х і м і я ]

2006-10-10T09:51:00.000+02:00

Крізь алхімічні символи дитинства
летять до мене уявні постаті,
що вимальовувались на зламі двох доріг
широкої й вузької,
одних звеличував героїчний пафос
двозначних вчинків
серед провінційності і прямоти,
а інших ставив врівень з другом,
таким же нерозчесаним, усміхненим,
у якого в портфелі завжди
зайдеться бутер-на-двох, пізніше –
за пазухою “Зося”,
й та ж сама золота осінь накриє нас
погромом жовтим на лавчині,
хай розкопають нас двірники тоді,
як чахне крига, - і ми розтанемо.

[ К р о к и з а в і к н а м и ]

2006-10-10T09:41:00.000+02:00

Кроки
за вікнами
нагадують про те
що є ще хтось
хто ходить не один
вночі під хмарами
народженими
тут
за дверима
білими на споді
зеленим зафарбовані
там
на вулиці умить
спопеляється мелодія
без наших рук

в повітрі
літають криваві імена
що лишилися тут

іноді являється
полуднева радість смерті
щоб скинути когось
на замовлення
кроків
за вікнами

нечутними там
де ходимо ми
щоб забрати те
що було гірким

щоб залишити
кроки
за вікнами

[ В и с о ц ь к и й ]

2006-10-10T09:39:00.000+02:00

Схопився в два
підбіг до столу
і в темноті нашарудів
папір
а ми-то є? –
стоїть кефір
а п’ємо воду

на кухні зжовується
Владі
теж встала
й при засвітлі плит-лір
блистять зіниці
нових пісень

без них ти – мертвий
із ними – жертва
без них ти - звір

[ П е р е д ч у т т я ]

2006-10-10T09:34:00.000+02:00

Остання година старого
Це перша година нового.
Жак Превер

Щось сталося в мені, в моєму домі,
І в двері привідчинені ввійшла,
щоби зігріти душі, пустивши вогонь в комин,
їх загорнути в теплих два крила,

щоб зберегти бездумну добру силу,
і повернути розум до життя,
який безумці підняти на вили,
підготувавши поміст для биття,

і поселила безтурботність, спокій,
принесла воду у мій сад.
І бути їй зі мною доти,
коли вже забере ріка мене назад.

[ Життя приснилося мені одного разу ]

2006-10-10T09:32:00.000+02:00

[Життя приснилося мені одного разу]
і я забув сакраментальну фразу
що поверне мене зі сну

і я залишився вві сні
і там як тут минали дні
бували бурі вели війну
без імені нечесну і хмільну
курили мир ходили пішки
і серце йойкало лиш трішки
що все існує але не так

ми захопились спокоєм буття
пристосувавшись до тихого життя
писали чесно що ми гуманні
насправді фрази ті туманні
вели в ніщо в нікуди у ніде
розвчились думати життя ж іде
до непотрібної години в яку й розбудить нас

повернені ми посміємось з того
як нескінченно непотрібного робили й злого.

[ А р к а д і я ]

2006-10-10T09:27:00.000+02:00

До гори мені вже не дійти,
лиш ступаю і ятриться рана,
та розбитий я усе ж мовчу
бо забудеться, минеться
мана.

І я піду подихати водою,
попити вітру,
поговорити з листям,
і поблукаю поміж небом і дощем,
а потім повернусь – пасхальний –
в місто.

[ П а м ’ я т а є ш ]

2006-10-10T09:14:00.000+02:00

[ Пам’ятаєш ]
коли ти був дитиною
сонце було ближче

ти вмів з вітром розмовляти
і писати вічним алфавітом на піску
усе живе було твоїми друзями

ти не шукав бога
бо нащо хотіти що завжди в тобі
ти мав знання

подібні були рівними
очі твої тоді були чистими
сніг теплим

ти був вільним від свободи

бо не знав що це
ти це забув

[ Л и с т о п а д ]

2006-10-09T11:27:00.001+02:00

[ Листопад ], яким ми так захоплюємось, насправді просто Феєричне дійство дерев на вислугу траві,
Позбавлення себе окраси, падіння сухого на поле нашої сили,
Коли всім здається, що все помирає й не повернеться скоро,
Не виросте нове й зелене, що так подобається дітям,
Їм зручно і м’ягко падати, а потім бігати, лежати,
Якби ще повернути ті роки, коли і ми бездумно так робили,
Притрушуючи то все дощем, листопад – як жаль –
То всього лиш щасливий наслідок дефоліантів...

[ Reverie ]

2006-10-09T11:27:00.000+02:00

Я хочу пройтися
вуличним листям,
шукаючи в небі
кроки твої,

Я хочу дізнатись,
куди ти поділась,
чому розізлився,
і хто була ти,

Я хочу знайти тебе,
але не піду униз,
щоб не злякати
тихого сліду,

І щоб не хотілось
все зрозуміти,
мені все ж так краще –
повз тебе пройду,

Порідше лишайся
Сама у дорозі,
Самотнім недобре,
Але не звикай,

Тримав я синицю –
залишилось пір’я,
гравюри холодні,
Картини нема,

В готелі шосейнім
Замов собі каву
І випий на кухні
мої слова.

[ Смак простої груші ]

2006-10-09T11:12:00.000+02:00

Не так, як ти, сухе вино не вкриється сльозами,
Тоді, як я сидітиму на крилі мого лівого ангела,
Що шепоче мані про смак груші,
смак звичайного фрукта,
Разом з дивним повітрям під дощем доторків,
Це мені знадобиться ще, як і сотні дрібниць
твого життя,
Мені повезло, ти будеш світитися сонцем,
Не переконуй мене у протилежному, ти ж чуєш музику тоді,
як сходить сонце,
Вдихаючи терпкий запах заморського овочу,
що привіз друг,
І воску, що потурбується про світло,
Я ще живий, мені є куди і з ким іти,
Допоки різні голоси співають про те, як їм боляче
з присмаком небесності,
Якщо хочеш бути безкінечним,
зробивши вибір,
Ти вже щасливий, бо відчуваєш теплу воду
й смак простої груші.

[ П о в е р н е н н я ]

2006-10-09T11:02:00.000+02:00

За моїм вікном на дроті між думками
сіла зграя птахів –
звідсіля не видно, коли я повернувся з олівцем –
з ним легше, безвідказним,
він не підведе – й папером, щоб те видовище
замалювати –
їх вже не було.

/Фото: NoVEN > www.noven.itt.net.ua/

[ П о п і л ]

2006-10-09T10:56:00.000+02:00

Струшуючи попіл на душу ближнього,
Не забувай, його попільничка мокра,
Як галька на березі великої води.

[ J a z z z ]

2006-10-09T10:52:00.000+02:00

Хаос початку століття нагадує мені флюїди
Наших зустрічей
Коли твоя фантазія завела мене
В передбуремний штиль над кладовищем летючих кораблів
Ну що ж нехай холодні люди
Ховаються в дощі в старому місті теплої богеми
Де видно сніг сірий
Ненавиджу!
На словах: не знаю як хочеш

[ М е н е н е м а ]

2006-10-09T10:44:00.000+02:00

[ Мене нема ]
я не існую
що було мною – втратило себе в собі
у лабіринті миті
воно там загубилось й навряд знайде
вже неіснуючу дверну
навіть як натрапить
їй не відчинять – не буде кому

Мене нема і я – не тінь дощу
нема кому просити вас кохати чи любити
я так нічого й не сказав і не скажу
так вже нема кому й коли посміти жити

[ Я н е з н а ю]

2006-10-09T10:40:00.000+02:00

я не знаю чи ти це прочитаєш
я не знаю чи вірно я це роблю
я не знаю хто правий ти чи я
я не знаю чи є ще щось окрім бога
в цій даній нам на розтерзання землі
я не знаю хто точно я і хто живе біля мене
я не знаю чи може хтось мене відшукати
серед купи осіннього листя десь там
на моїй землі серед твоїх озер між нічийних гір
я не знаю чи зможу я коли-небудь присісти
і засвистіти або ж навпаки поїхати звідкись кудись
я не знаю де мій день і коли він закінчиться
я не знаю про що ти думаєш
і про що ти ніколи не здогадаєшся
я не знаю де моє і де мій дім і чим він є
я не знаю де ти зараз і з ким
я не знаю для чого всі слова
іноді все зрозуміло і без них
не знаю яку музику ти вчора слухала
який фільм ти дивилась чи мокре твоє вікно
чи буде завтра

але я здогадуюсь що хочу я
що хочу і чим є помилки ті
що наробив я бредучи в словесах
глухий й незрячий

[ В о л я ]

2006-10-09T10:30:00.000+02:00

[Воля] належить тому,
Хто хоче нею володіти.
Свобода ж тоді присутня,
Коли не задумуєшся, чи є вона.

[Все роблю поспіхом]

2006-10-09T10:14:00.000+02:00

[все роблю поспіхом]
вибираю на згадку
гостріший олівець
як дим хорошого тютюну
тебе не хочеться відпускати
і не виходить
затримати
подих
довше
відміряного часу
намагаючись забути
що він притупився
намагаючись згадати
чому я поспішаю

[ Л а о с ]

2006-10-09T10:07:00.000+02:00

Лягаючи на дно Гольфстріму
риби кажуть що вони усі
колись спливуть нагору і

Бігаючи по колу
Бігаючи по колу
Бігаючи по колу
Бігаючи по колу
Бігаючи по колу
Бігаючи по колу
Бігаючи по колу
Не здогадуємось
Що ми по колу
стоїмо

[Дозвольте мені пройти]

2006-10-09T09:54:00.000+02:00

[Дозвольте мені пройти]
і не торкнутись вас
так щоб роса не висохла
на губах вічної миті
яка минула так легко
що не помітив, як розвіявся дим
карих очей без значення
для мене за склом

Не поспішай
ти ще живеш
і по-чернечому з-під поли
затягуєшся кисневим безповороттям
творячи язичницький обряд
помазання в герої
ти теж ним станеш
як люди крові неба
після теплого дощу
житейського

Ти налаштовуєш своє серце під кожну наступну,
останню, довічну, тоді як
сонячні мрії висять серед пилу влітку,
ти усміхався і,
знаєш, нічого не буває дарма,
ніхто не помиляється просто так,
а на їхнє життя-перебування тут я
дивлюсь через чистий слід на брудному склі з тієї сторони,
залишений чиєюсь просвітленою рукою.
Та й на своє так само.

[тм]

2006-10-07T15:40:00.000+02:00

машинописнийспокійбезслівтягне-
всмоктуєменешепоченібититакащо-
немоя

[Так нудно]

2006-10-07T15:28:00.000+02:00

[Так нудно],
що не можу спати,
так легко, що не можу їсти.
Чи викинути сміття
в сміттєзбірник клятий,
чи драпанути, чи присісти ?
Нормани не пішли на південь,
а брути все ножі готують.
Чи можна швидше це забути,
не чути те, що інші чують ?
А ангелятко моє спить, втомившись,
і сонце не заходить, і хмар немає.
Чому ? і як? на розум мій находить,
навряд чи він це знає.
Ні, не взнає, що поет за життя -
всього лиш сміття
на околицях міста. Ось ти помреш -
лиш тоді відшукають просте і чисте
В твоїх словах, в твоїх думках,
в перелякові, страху, любові, смерті.
Ніхто! не знає яка музика грає в мені,
які ці слова подерті

[За рвучкими вітрами]

2006-10-07T15:12:00.000+02:00

[За рвучкими вітрами]
добиваючись тями
десь сповзаючи в ями
шкультигаємо ми
і не знати як бути
доведеться почути
принагідно відчути
всю чуттєвість війни
своє жало усім не показуй
то смішно
допий своє
іди сміятись -
ти такий же грішник як і ми
хоч і мені фартить не більше

не нам з тобою ненародженим
просить води налити
пробачити сміятись жити вміти
нам залишилось тільки пити пити
й налиту воду в мертву землю лити й скніти

[По кому подзвін, El Che?]

2006-10-06T16:51:00.000+02:00

Ось так завжди. Завжди знайдеться
маріо теран який-небудь,
унтер-офіцерчик,
у нього є ще трохи совісті
у випитих пляшках навколо,
яка ввіп’ється тобі в серце,
в тіло божевільного месії,
бач, ти казав, що в тебе життів є сім,
а куль є шість,
значить, ти ще живий?
Яка різниця,
[то винен у смерті,
nи став прикладом,
nому й – попсою.
¡Hasta la Victoria siempre!
פֿ

[ М р і я н н я ]

2006-10-06T16:27:00.000+02:00

Пити каву, вийти на вулицю міста, не зійти в метро,
пройтись по очам перехожих, побачити німе запитання: за що?,
не йти в переходи, відчути погляди з неба позаду себе,
нирнути в потік – хай тебе несе.

Спостерігати щодня, як на одному і тому ж місці
висять в повітрі чиїсь мрії, люди ходять туди-сюди повз них,
під ними і крізь них;
Усюди магазини, усі продавці фаст-фуду чомусь не продають
ще їх,
лишень якісь замінники і грубі напівфабрикати.

Наприклад, спосіб приготування одного з таких:
вийняти напівдохлу, ще дихаючу мрію з рефрижератора,
промити гарячою хлорованою дистильованою водою,
розрубати на розумної величини шматки,
обляпати збовтаним звірокомбінатним інкубаторним
мертво холодним ембріоном сурогатної матері-курки,
обжарити на малому електричному вогні, а потім
опромінити інфрачервоним світлом з домішками
ультрафіолету мікроядерної печі,
через двадцять п’ять з половиною секунд вийняти
і дати охолонути, вживати всередину внутрівенно,
найкраще смакує з йодовано-синтетичною збагаченою
сіллю
під акомпанемент трьох синтезаторів ‘іоніка’,
ось і лірика!

Так от, викинути такий ось смертельний фудз
в сміттєзбірник,
піти на пошту, вислати листа без тексту,
наклеїти марку з країною, де не побуваєш,
опустити в старенький ящик ;
весь цей мій шлях лиш для того, щоб поглянути
у твої бездонні вітрини, де нічого не рекламують
і не продають.
פֿ

[ T i e r r a D e l F u e g o ]

2006-10-06T16:23:00.000+02:00

Листя опало з мене, смертельно поранений сніг –
на Вогняну землю,
серце порвали на шмаття сірі крила чийогось неба –
не мого й не твого –
нічого не трапилось на шляху мого небуття нижче нуля
після споглядання снів,
ті сни наяву притрушує град днів,
б’ючи по обличчям безликим,
та зникають кудись твої роки, мої слова.
Я не живу.
Вже скільки кроків ступаю
не туди, і не знаю куди
брести по бездорожжю цієї дивної без краю землі,
я так не можу,
то знов заходжу на холодний раут,
стрибаю по їхній сцені,
втрапляю на незнайденні міни,
і ставлю товсті вбивчі стіни,
міняю їх, і кожної ночі біля тебе,
але без тебе, з тіла ненависного тікаю у сни.
То не існую я,
Вогняна земле, ти – не моя.

פֿ

[ Ш е о л ]

2006-10-06T16:15:00.000+02:00

[ Шеол ]

Я дзвоню тобі
по сну
все так тривіально
я стукаю до тебе
не відкривають
вітер хотів допомогти
не хочу
щоб ми двоє зайшли до тебе -
хай хтось один
так хочеться вистрибнути
та ніхто знизу не помітить
я усміхаюсь тобі сонцем квітами
яких у мене немає
як жаль
мої квіти тобі не видні
і мій годинник не для твоєї руки
це вже не я не я тут
в гадесі у вогні
армагедон розпочався давно
ти не помітила
я відкласти не міг
не вдалось
криком ворога не розігнати по халупам
сиджу на своєму-несвоєму святі
чужий цар
цариця - з пастухом
гортаю книгу – все уже було –
щоб відповісти ненароком ввічі -
а відповідь переді мною

моє тіло штампує тепло
Ş

[ L i b e r T a n g o ]

2006-10-06T16:08:00.000+02:00

[ L i b e r T a n g o ]

Не кажіть мені хто Ви
Куди йдете до кого
Не цікаві ті мови
Що їх знаєте Ви

Не просіть вже нічого
Залишіться для того
Щоб дослухатись свого
Порозмовляти із тишшю

Я не хочу Вас знати
Зачекать помагати
Вибирати заплати
На дірки у душі

Прощавай
Не пишіть
פֿ

[Т а м, д е щ е н е б у в я]

2006-10-06T14:25:00.000+02:00

[Т а м, д е щ е н е б у в я]

У присмаку адреанлінного життя, що спалює подібні смерті
мрії й сни наяву,
у синьо-нічному зимовому звукові дрижачої струни
іспанської гітари, який заповнив парк за містом,
ті плями-дерева, які одного разу – все трапляється одного разу –
замовкли навіки від побаченого,
у величних вічних горах, де не важко дихати, а важко нидіти,
де не важливо: зима чи осінь в тебе, і де не владен час,
але в всеправ’ї вітер,
у теплі долин, де плодоносить все, що знає, що живе,
що йому можна,
у межисвітті прибережної солоної води, що гасить болі,
ті, що засіли у холодних закутках душі,
у відблиску криштале-чистому на склі в кав’ярні
з різними речами, позбираними з чудних країн,
у людному метро разом з метеликами, що невідь-звідки
взялися тут й змінили настрій,
в затінку затяжних дощів, де легко загубитись двом серед
водяного віття,
в п’янкому запахові, що невловимо нагадує знайоме посеред
невагомих вузеньких вуличок,
за півкроку до ніжної цілі, за невизначеною мною межею
доступного мені,
у легкому співі людських дітей, що на Різдво ледь чутно
являють дивне нам,
в чеканні на наступну і єдину, в очікуванні змін й
чергового горнята чаю,
у за небесному повітрі, яке не спробував, але, якщо ти хочеш, —
згадаю Тебе
Там, Де Ще Не Був Я,
Там, Де Ще Не Було Мене і Нікого Ще Нема,
Там, Де Лише Тиша На Когось Чекає,
Там, Де Я Будду.
פֿ

[ П і д л е г к и м н а т и с к о м н е б е с ]

2006-10-06T14:01:00.000+02:00

[Під легким натиском небес]
міняють люди радість на пожовкле фото,
Яке святечно вішають на стіну
скорботи за минулим,
Де й так подібного достоту є.

Звичайно, легше щось прошепотіти так,
щоб тільки двоє-троє те щось почули,
Ніж закричати, до себе погляди вернучи
бійниць домів висотних,
Так то буває скрізь, хтось несуразне вигукне
й відразу тихо так – то не моє. . .
פֿ

2006-10-06T12:46:00.000+02:00

[ П о в і т р я н а д о л о н і ]

Те, що так потрібно тобі більше за усе, ті, кого ти любиш,
Подібні до повітря, що лежить у тебе на долоні і гріє
Твої обмерзлі від холоду чиїхось тіл довгі тонкі пальці,
Яких, здавалось, торкнутись – і вони тріснуть зі звуком
Хрускоту підмоченого поп-корну, що ним живуть загнані діти
із старих запилених кінотеатрів,
Куди давно уже ніхто не ходить, бо ж нічого не привозили
уже давно;
І якщо туди вбігти і ввімкнути світло – ніде нікого ніколи не буде –
Вони уміють ховатись, ці безіменні епохи, затиснуті в дитячих душах;
І тоді твоє маленьке серце затремтить, як полум’я, що вже спалило
усе навколо,
І тобі захочеться узяти до тюрми своїх долонею те тріпотливе,
У конвульсіях, повітря, плинний вітер, усю ту любов, про яку
не говорять чомусь уголос,
Бо якщо всотати її у слова, то непомітна щоденна ніжність
розвіється,
Як і те повітря, яке ти спробуєш вхопити дрижачою рукою, —
Воно зникне, і нічого не залишиться між дактилоскопічних ліній
твоєї долі,
яку не прочитати зараз, бо рядки записані в зовсім іншу сторону
з точністю до навпаки до наших бажань нездійсненого.
פֿ

[ Т и ]

2006-10-06T10:58:00.000+02:00

[ Т и ]

І не приходив до них
ніякий пророк,
щоб над ним
не посміялись.
Коран, гл.43

І.

Ти – не канонізована свята.
Ти – те, чого нема.
І я – твій слуга.
Іншого не вмію.
Служити чесно хотів Тобі.
Без королівства королеві.
Без душі людині.
Але із серцем.
Жорстоким.
Нещадним параноїком.
Нетверезим стаю перед тобою,
Слуга дурний, чи не так?

ІІ.
Пишу лист. Нікому.
В нікуди. Ні для кого.
Не для себе. Просто так.
Бо – живий ще я.

ІІІ.
Травою став би,
Дощем, листком осіннім,
Тільки не асфальтом,
Вітром став би, землею, каменем,
Тільки не людиною,
Не служкою вад своїх,
Не такою людиною.

Луцьк Сіті: Life is GOOD!

2006-10-05T16:53:00.000+02:00

В одній зі шкіл нашої неньки-Вкраїни було запропоновано учням написати твір про своє рідне місто. Один із таких творів потрапив до рук нашого кореспондента. Щось дуже вже знайомі нотки звучать у ньому. Невже у Луцька є двійник? А втім, самі познайомтесь із текстом твору і відгадайте, про яке місто пише юний патріот.
Я живу в чудовому місті. У ньому живуть тільки хороші люди. Мої батьки отримують державну заробітну плату, на яку ми маємо змогу задовольняти усі свої потреби. А іноді навіть забаганки: наприклад, позавчора ми їздили до Александрії, тої, що єгипетська, покататись на верблюдах.
У нашому класі усі діти мають добрих і чуйних батьків, тому що на ніч телевізор розказує дорослим казки про нашого президента.
А ще у нашому місті є прекрасні романтичні закутки у парку, який зовсім не захаращений ані сміттям, ані поламаними гілками. Там приємно прогулятися, посидіти і подивитись крізь масляні відблиски у синьо-жовто-зелену воду. У нашому дворі двірники прибирають сміття дуже рідко. Мабуть тому, що праця це тяжка, а влада міста над усе дбає про здоров’я людей. Тому зранку щасливі жителі будинків бачать не похмурі чисті тротуари та причепурені газони, куди не ступала собача лапа, а й сліди чиїхось нічних розваг: різнокольорові пачки з-під сигарет (переважно імпортних, що свідчить про неухильний ріст добробуту населення), пакетики з-під чіпсів та порожні пляшки, які, до речі, дають непоганий прибуток тому, хто рано встає...
Приємно, що у всіх галузях народного господарства всі механізми відлагоджені. Газон навколо пам’ятника поетесі Нелі Уваринці засадили травичкою. Урожай сіна поки не дуже накосили, але сподіваємося, що нововиведені бур’яни виявляться морозостійкими і легко переживуть зиму навіть без опалення.
До 2073 року планується ввести в експлуатацію повітряний міст, по якому торбешники з "кравчучками" зможуть безперешкодно пересуватися, не заважаючи іншим лазити під вагонами. Правда, коштів поки не вистачає... Але населення міста розуміє, що керівництво міста живе в недостатньо зручних умовах, тому кошти поки перенаправлено на благоустрій дачних ділянок почесних громадян. Але справа не стоїть на місці! Казав тато, що за цей рік вже приварили аж 2 метри будівельних конструкцій і забили на цей міст... 10 кілограмів болтів!
Планові показники по виробництву і продажу сємочок (по-науковому – "насіння соняшнике звичайне") ексклюзивними дистрибюторами перевиконані на 50%, окремо варто відзначити точки біля стадіону "Авансбол" у футбольні дні. Нові досягнення хімічної промисловості регулярно презентуються ділерами в "Трьошці", про що добре знають постійні клієнти, і, як завжди, не знає міліція.
Жителі міста, як уміють, намагаються боротися із безробіттям. Під час зимових похолодань житлово-комунальні господарства зекономили піску на 28,5% більше, ніж у минулому році, забезпечивши таким чином постійну зайнятість працівників травматологічних відділень.
Влада міста також неухильно виконує державну програму по енергозбереженню. Освітлення вулиць міста відбувається під гаслом "Тємнота – друг маладьожи", що дало змогу багатьом отримати чудові мобілки та трохи кишенькових грошей. Дорожні організації в міру можливостей теж борються з безробіттям: дороги, які вони ремонтують, через півроку-рік можна ремонтувати знову і знову! Так що без роботи в нас ніхто сидіти не буде!
У транспортній галузі виховано цілу генерацію гонщиків-маршрутчиків, які незабаром будуть брати участь у новому раллі: Родище-Декар. Непередбачуваний стиль руху цих відважних парубків не дозволяє розслабитись простим водіям, які постійно мусять стежити за дорогою! Це виховує у них уважність і спостережливість.
Іноді у нашому місті трапляються і нехороші люди, але вони довго не витримують і утікають! Як правило, у більш дрімучі місця, наприклад, у зашморгану столицю.
Фантазія? Чи реальність? Шкода, що ми, дорослі, багато чого вже не підмічаємо. Таке може написати тільки юність, яка через кілька років, навчена суворими буднями, зможе лишень посміятись над своєю наївністю. Чи не наївністю?

/ілюстрація Романа Шанюкевича/

Боги

2006-10-05T16:24:00.000+02:00

Богов нельзя касаться
Богов нельзя любить
Боги - они как дети -
Им невозможно жить

Они все ищут правду
А им нечем платить
В богов нельзя влюблятся
Они не умеют любить

Ambient Life>>

2005-07-12T13:15:00.000+03:00

Одна жизнь плачет>
Другая возвращается>
Одна жизнь остановилась>
Однажды в своей жизни>

Одна жизнь, которая ждет>
Другая жизнь только кричит>
А вот рука, что протянута>
Со стороны не видно – мне ли?>

Одна жизнь>
Все едино>
Весело>

В жизни вся боль влечется>
И потому один глаз плачет>
А второй с укором смотрит>
И не важно, что мне нравится>

Моя жизнь бьет меня по рукам>
Возле меня проходят жизни>
Я жду свою планету в своем времени>
Раскрывая руки движению>>

[ Т и ш и н а ]

2005-01-21T09:41:00.000+02:00

Я вряд ли что-то
Знаю, знал, умел,
Шальной и дерзкий,
Падкий на бесцельность,
Я только как-то
Замечаю, что до конца
Не претерпел всю блажь,
Всю ложь, всю верность.
Нет, я не жалею и
Не хочу жалеть о прошлом –
Оставим это глупым и беспечным –
Я лишь тихонько подожду
Храня в покое душу от увечья,
В знакомом одиночестве,
С мечом.
Я сплю, а, значит, я молчу.
Закрыть бы сердце видимым ключом –
Ведь вряд ли что-то захочу –
И выброшу.
О Боже, почему так долго
Не понимаем мы всю дельность
Того, что происходит с нами:
Да, может быть, ошибся, -
Ничто не вечно.
Счет оглашен, а город светится
Все теми же огнями.

[ Пісня без слів ]

2004-10-26T13:29:00.000+02:00

Коли у голову вдаряє кров, щоб розум миттю спопелити,
І глузд погнати в шию, щоб не повертався увесь день;
Коли ти забуваєш про людське, тваринне в себе допускаєш
І зло, жорстокість, темінь, і перероджуєшся у звіра;
Коли любов покинула твій дім
І спокій благодатний не швидко повернеться,
А радість – Радість! – бідна жінка – не дійде до дверей твоїх:
Згадай, що то не варте тебе, всі люди різні і ти один,
Згадай майбутнє – то твоє минуле, твій шлях один –
Іди, не повертайся.

[ Похоронне бюро ]

2004-08-02T12:13:00.000+03:00

По-філософськи після похмілля
встане вип’є
піде працювати
копати
чуми немає
а люди дохнуть
чого б то ?

Та не можна забувати
про людинолюбство
ти мені брат

тоді дай на випивку
і чого люди такі дурні
чого б то ?

Зранку поцілує дітей, жінку –
Піде блага мирські добувати.
Прийде: заллє гарячого за душу,
Усміхається –
Я ж роблю так, як треба!
А то розійшлися ниньки,
Бидло, -
Не пийте, не курість,
Не крийте матом -
Ось вам і заповіді мої
(моральні та хороші).
А я піду в шинок.

Половина роду нашого – під,
Половина – над,
а те, що “під” – мовчить,
“над” -
либиться.
Легше красу зробити,
Ніж її шукати.

Що таке злий?
Що таке добрий?
Ми ж всі однакові.

Акцизну марку на гроб
ще не ставлять
адміністратор мовчить
і справді
чого б то йому балакать ?
він же глухий
чубастий

Гробарі йдуть рядами

Нас чекає його величність
Гроб

[ Возрождение рок-н-ролла ]

2004-02-10T13:42:00.000+02:00

Несерьезная задорная акустическая песенка
без допингового припева с десятком простеньких рифм

Твой храм весь в развалинах,
Уж он-то покинут,
Меня не разбудят,
Тебя и не сдвинуть.

Все заросло:
Комбики ржавые,
Куда все пропали
Голоса моложавые?..

Были все пешие:
Нашлися колесики!
Колесят по земле
Дорогущие песики,

Псы беспросветные,
Легенды рок-музыки:
«Штуку на стол –
Будет вам, тузики,

Чуток психоделики!
Смысл ищите
Между двух строф…
Уж не взыщите!

А эту…ну! Как ее..?
Сами додумайте.
Душа не монета -
Все дело в красоте!»…

А так все спокойно
Под тихою тиною.
Никто и не хочет
Тишину взорвать миною.

Да и для чего?
Всего нам хватает!
Греби рукой сладкое –
Никто не мешает!

Жизнь в нас в порядке:
Сиди и смотри.
Шикарная внешне,
Пустая внутри.

Ах! Рваные джинсы:
Смешная теория!
Смешные идеи.
Смешная история.

Был бы жив Рок –
Он рассмеялся бы,
Захохотал,
Как будто бы съел грибы,

И снова бы умер,
Чего бы ни стоило,
Лег бы в могилу,
Привычное логово.

А я бы пошел
Прогуляться по кладбищу,
Принес бы ему
Семиструнное пастбище,

И он бы ударил,
Спел бы мне песенку,
Услышали б мертвые,
Стало б нам весело.

Нашлось бы вино,
Мысли да курево…
Сбежался б народ,
Сборище туево.

И мы б заарканили
Полмира белого:
Все молодцы,
Нет больше серого!

И ты прибежала бы:
«Какие хорошие
Все собрались здесь –
Принцы да лошади!».

Вот так и прожили бы
Вечность беспечную.
Молодость – в старости,
Сказать больше нечего.

/Фото: NoVEN > www.noven.itt.net.ua/

[ 7 4 ]

2003-05-01T13:02:00.000+03:00

Молодий старець
писав вірш
щоб хтось його
запам’ятав надовго
і в 74 роки почав забувати
писати

[ Щ а с т я ]

2002-12-01T12:54:00.000+02:00

Чули
Птахи
Як
Мурахи
Не мовчали
Говорили
Своє щастя
Не пропили
Не згубили

[ друзінасьогодні ]

2002-09-01T13:06:00.000+03:00

Приємно так
з однією цигаркою
і філіжанкою бурди
яку в кав’ярні називають кавою
і томиком Монтеня
посидіти
з друзяминасьогодні

У кожного свій є годинник
Ви мертві коли я живий
Хотів би тебе пошукати
Та як же тебе тут знайти
Коли ти мертва як усі
У кожного свій час
Свій бог і своя совість
Піди зміни їх
Пройде безкінечність
Хоч вихід є – перемінити.

Стою над смітником своїх надій
і дивлюсь у провалля
мов дурень
день за день
пригрію все
що недосяжне

кинь у смітник
сірник –
хай спалахне.

[ П е р ш а ]

2001-11-18T11:37:00.000+02:00

Перша
тільки те і вміла
що крутити сідницями

Друга
усміхатись так
що всі летіли

Третя
спати знала як

Четверта
знала як каміння
розкидати і збирати
знову й знову

П’ята
тим що теліпається
молоти

Остання
шукала те чого нема
не було й навряд чи буде тут
бо нічого не вміла більше
її номер і забув.

[ H o t e l C a l i f o r n i a ]

2001-04-29T12:03:00.000+03:00

Пошук чужих
не своїх думок
заводить мене
у готель
убитих мрій
рожевих білих

Там тихо так
усі поснули
і ніч на дворі
і у душі

там кожен номер
мертвий спогад
і труп’ячо-бліді
їх обличчя

Один
про те як хтось шукав
надію про сім’ю
дружину і дітей

Другий
про віру
в щирість непоказову
коли говориш не сам з собою
а з другом
хоч і дівчиною

А третій
про любов небесну
із білими мереживами
почерку листів

Четвертий спогад
про доброту душевну
не про жорстокість
і показуху з панібратством вкупі
П’ятий
про чесність
і справедливість
обоє із кулями в серці
лежать

У шостому номері
усмішка й ніжність
колись свої речі принесли
одного дня
щоб поселитись надовго

У сьомому
кришталева прозорість
і легкість думок
вагомих потрібних

В шістьсот шістдесят шостому
ніхто не проживав

[ Маніфест Революційного Реманенту ]

2001-02-02T09:59:00.000+02:00

“Якщо влада законодавча і виконавча
поєднуються в одній особі чи закладі –
то свободи не буде…”
Шарль-Луї Монтеск’є, 1750-ті роки

Ми – федерація одинаків що боролась завжди
з війною без крові і з кров’ю
встаємо щоби воювать
лягаєм щоби забувати
що більшість завжди є болото
та це ще не значить що ти - геній:
“я маю право! я маю голос !
чому ж тоді я неправий?
і як з моєї голови паде волос?” -
пролог не епілог – я йду! я не зупинився!
права всі не захищені – і я ваш ворог!
помирає Гвардія але не здається!
закручу-но Карусель долі
і всіх покатаю
кататися будете довго –
аж до суду виконавця його волі
є мені що сказати кожному з вас –
хто не з нами – проти нас
і ми піднімемо забуту волю
угоду про диктат надірвемо там де наше
і дихать будемо звуком Марселя
не буде: крок вперед – два назад
учитись учитись і ще раз учитись – нам старий сказав –
у нього чи що?
бідний не знав дантонове гасло для загальмованих:
Сміливість
Сміливість
усюди Сміливість –
і будем врятовані!
ми переможемо!
не прошу - кличу – бо не пастор
а ви не стадо і ми не в середньовіччі
самі у змозі вибрати і йти
ми – в середсторіччі!
і то не фатум...
але якщо зайде роберсп’єр і ва не впізнає
як друга давнього з ранніх літ –
скажіть йому що вдома мене нема
хей!
злякались усі вересневих убивств
бо в кожного за думкою думка
і для судових мишей десятки томів приводів
щоб ви присіли перед ним:
крадіжки долі
лобизання чиїхсь задів
штовхання смерті у сторону ближнього –
такого близького і так далекого –
і наслідки для самовбивства
теляча тупість із терпимістю до тих хто ліз на шию
і вовча заадрості зараза
й бажання мідяків і золотих
і запишіть собі на чужому лобі –
невтручання і спокій на страті – теж злочин
ми хворі
лікаря нема
або самі повісимось чи вилікуємось
під тихий марш чиєїсь марсельєзи...

[ З а с т і н о ю ]

2000-01-01T00:07:00.000+02:00

медитуєш над каменем-камінням
пульсуєш над космо
без статі
не доріс до нього або до неї
ти – без статі
лотос правильний
гориш
пливеш не допливеш
щоб побачити
не треба очей
повіїї дум душі твоєї без ритму
ти – без статі
витягаєш ліхтарики для лову птахів
та вони не летять
бо ти – без статі
а так хотілося
щоб ти був з нами
руку без пальців протягуєш
щоб потиснути
гориш без вогню
тонеш без води
не допливеш
береги потонули
ти – скрипка без струн
ти – машина без коліс
ти – інвалід без палиці
ти – вітер в пустелі
тебе немає
згинув закляк
без тіла і душі
між ними та не з ними
кричиш – не почують
ти – блюзмен чорний без оркестру
в тебе нема зворотнього боку
і лицевого немає
ти не чуєш ти не знаєш
ти без рис ти без рас ти без нас
тебе не шукають
ти не знайдеш
бо тебе вже нема
в тебе немає минулого
нема і прийдешнього
не для тебе ліжко ковдра життя
ти не розчинишся в каві
не кристалізуєшся на дні філіжанки пустої
не заснеш не прокинешся
ти беззахисний
не втечеш
не заховаєшся
не засвітишся не згаснеш
ти не проживеш
ти – німий
хоч сказати хочеш всім багато піску
але не воду
марно підіймаєш голову
якої у тебе нема
ти – темінь у найсвітлішій кімнаті
ти – лист зелений на ясеневі зимою
ти без запаху і звуку
ти не під ними
і не над ними
тобі не збожеволіти і вільним не стати
тобі не злетіти і тобі не впасти
бо ти не існуєш
ти не маля ти не старий
ти – Ніщо
тебе не було
тому й нема
але ти будеш
безлике щастячко моє